Сергій Буковський, український режисер-документаліст, був гостем Ранкового Шоу в цьому сезоні. Поділився причиною інтимності в своєму фільмі «Головна роль», дав поради режисерам-початківцям та розповів про пропаганду через призму кіновиробництва. За весь час роботи режисером, Сергій зняв близько півсотні фільмів.

Про погляд на документальне кіно та жанрове злиття

«Документалістика – це кіно, з яким приємно бути, думати, співчувати, розуміти. На сьогодні я б так не розділяв документальне, ігрове чи художнє кіно. Жанри дуже змішалися. Подивіться на найкращі авторські ігрові картини, які показують у кінотеатрах «Київ», «Жовтень», «Кінопанорама». Вони зроблені за своїм стилем, манерами та всіма ознаками як документальне кіно. Актори вже грають не за «системою Станиславського», як в театрі, вони просто живі люди. І навпаки. «Головна роль» дуже схожа за побудовою, сюжетом на художнє кіно.»

Про роль матері у фільмі

В картині «Головна роль» знялася рідна мати Сергія – Ніна Антонова. Вона отримала в Одесі приз за «кращу головну роль».

«З першого погляду це виглядає як протиріччя: як документальний персонаж  отримує приз за кращу головну роль? Не існує якоїсь об’єктивної реальності, все одно є суб’єктивний погляд. Ми займаємося аранжировкою дійсності. Не можна поставити камеру об’єктивно. Хто її поставив, на який рівень, висоту, кут зору – це вже і є суб’єктивний погляд на життя, на світ навколо нас».

Що дивитися, аби ознайомитися з жанром документалістики?

«Намагайтеся дивитися якомога більше кінострічок. І світову класику, і радянське кіно, яке було примірником неймовірно цікавих революційних фільмів. Один з них – це картина Франка Герца «Доросліший на 10 хвилин», де все знято одним планом. На екрані лише обличчя дитини та крупний план. Тільки у другій половині фільму камера повертається на другу дитину, і вони дивляться спектакль. На твоїх очах народжується нова людина. Вона і плаче, і сміється, знову плаче, з нею відбувається катарсис».

Про комуністично-пропагандистські нахили в світовому кіно

«То без сумніву пропаганда. Але будемо казати відверто: вона зроблена геніально, як і взагалі авангард. Ним захоплювались усі, не лише кінематографісти. «Ейнштейн», «Броненосець “Потьомкін”» –  це також про пропаганду.»

«Доля Дзиґи Вертова (радянський кінорежисер, один із засновників і теоретиків документального кіно) склалася сумно. У фіналі його звинуватили в формалізмі та всі про нього забули, незважаючи на ті шедеври, які він зробив. Лише в 60-х рр. французькі кіношники зробили реінкарнацію Вертова і підняли його. Він став прапором сінема варіте (Cinéma vérité), фактично народився заново.»

Щодо українського ігрового кіно

«Вже є паростки молодого українського кіно. Роман Бондарчук закінчив зйомки картини «Вулкан» і зараз у Німеччині займається пост-продакшном. Думаю, це буде цікаво.»

«Також вийшов фільм Марини Степанської «Стрімголов». Це все приклади гарної спроби європейського кіно, яке з часом може увійти у світовий контекст. Але поки в нас перемагає “DZIDZIO Контрабас”».