«Повість про Гільгамеша», Шевченко та грецька міфологія: що спільного?
Закінчився цикл радіолекцій «Українці на світовій арені. Код доступу: література» на Радіо Аристократи. Богдана Романцова, магістр літературознавства Національного Університету Києво-Могилянської академії, та програмний менеджер Культурного проекту Ольга Курна поговорили про наскрізні образи і вічні сюжети у літературі різних часових та культурних прошарків.
«Джон Дон казав: “Жодна людина не є островом”. Так само, жодна література не є островом. Це як морфологія рослин, вони розвиваються за спільними законами, як і література. Існують матриці, закладені як цеглинки, з яких ми будуємо споруду. Це може бути Велика китайська стіна чи Софійський собор, ми будуємо різне, але основа однакова. Як світ складається з атомів, так і весь літературний світ складається з однакових частинок.»
«Підґрунтям повторів в сюжетах є спільні закони, в яких опиняється етнос. Наприклад, сюжет покарання Богами людей. Усі народи переживали великі катаклізми, хвороби і таке інше. Це потрібно було пояснити.»
«Всі основні сюжети можна знайти у давніх епосах. «Повість про того хто все бачив», більш відома як «Оповідь про Гільгомеша». Цьому тексту вже більше 4 тисяч років, він був одночасно записаний декількоми мовами: шумерською, аккадською, хетською. В ньому йдеться про могутнього та жорстокого царя Урука, який викликає на двобій юнаків і користується правилом першої ночі, ґвалтуючи дівчат. Образ царя, який користується своєю владою, пройде через багато років і проявиться ще в багатьох творах. Хоча б «Одіссея» Шевченка, Міф про Ікара. Це дуже легкий мотив для пояснення усіх лих, які відбуваються з людьми.»
«Окрім одвічних образів, які ми черпаємо з античної літератури, існують однакові образи у різних часових паралелях. Однакові мотиви письменників різних культур можна пояснити трьома теоріями зв’язків: це генетико-контактні зв’язки, типологічні збіги і дві теорії, об’єднані в одну.»
«Всі ми існуємо в певному контексті, тож, якщо хтось скаже, що пише без впливів, то він або брехло, або ідіот. Того, кого ми найбільше лаємо, тим ми й надихаємося.»
«Нас вже не дивує, що Юрій Андрухович у “Рекреаціях” так сильно нагадує нам Гантера Томпсона. І, якщо навіть Андрухович ніколи не читав “Страх та огида у Лас-Вегасі”, це нормально, що їх герої схожі. Спільні життєві ситуації провокують письменників давати схожу реакцію.»
«Україна через своє розташування і зв’язки із західними вишами та письменниками мала можливість отримувати постійний контакт. Останнім часом ми можемо говорити про брак цього контакту. Це парадоксально, тому що ми живемо в еру інтернету, коли все дуже швидко – письменник тільки презентував свій текст, а ми його вже перекладаємо. В нашій країні переклади запізнілі з об’єктивних причин – брак фінансування. Порівняно з американськими письменниками, наші працюють над перекладами приблизно на 2 роки більше. І якщо в період бароко 2 роки було невеликою прірвою, зараз все змінилося. Будемо відставати, якщо щось з цим не зробимо.»
«Сьогодні популярні такі жанри як фантастика, кіберпанк, стімпанк, теми постапокаліптичні та апокаліптичні, оповіді та антиутопії. Адже ми переживаємо епоху, коли технології дійшли до такого рівня, що нам треба зрозуміти, чим відрізняємося від роботів. Ми починаємо пошук відповіді на питання: “Що робить нас людьми?”. Саме про це писав Кадзуо Ішіґуро, за що і отримав Нобелівську премію у 2017 році.»
«В сучасній українській літературі присутня тема пам’яті, тобто відтворення історії нашої нації. Вже у новій традиції. Тобто розкриття історії крани не з точки зору жертви, на яку усі нападали, а з погляду народу з великим потенціалом»