Як взаємодіють літератури: лекція Культурного Проекта
На Радіо Аристократи розпочався цикл радіолекцій «Українці на світовій арені. Код доступу: література». Відкрив його Ростислав Семків, доцент кафедри літературознавства Києво-Могилянської академії та голова видавництва «Смолоскип». Він розповів про зв’язок між письменниками, літературами і читачами у світі та Україні зокрема. Головне зібрали у статті.
«Література з одного боку є продукуванням тексту, а з іншого – постійним діалогом між автором і читачем, між письменниками. Автори ніколи не перебували у вакуумі, вони спирались на зразки минулого. Навіть Гомер зазнавав якихось впливів.»
«З процесом виходу на сцену літератур національною мовою розвивається переклад. Він ще більше сприяє взаємодії, стає засобом інтенсифікації культурного обміну, оскільки потребує додаткового зацікавлення. Перекладачу треба володіти не лише мовами, але й культурним контекстом обох літератур.»
«В попередньому столітті в усіх країнах європейського континенту така взаємодія літератур була приватною справою, а не інституційною, як тепер. Іван Франко, наприклад, вчився у Еміля Золя, а в деких випадках навіть переганяв свого вчителя. Франко пише декілька праць, де обгрунтовує доцільність методів, які використовує Золя. Він починає свій цикл “Борислав” за кілька років до того, як подібна ідея – змалювати тяжке життя робітників, приходить до французького романіста.»
«Теоретик Юрій Лотман писав, що культура як врівноважена система розвивається, коли поглинає нову пропозицію. В 90-х роках так відбулось з перевідкриттям балканської культури за допомогою творів Милорада Павича чи Кустуріци. Це вочевидь відбувається зараз із українською культурою, ще нещодавно маргінальною.»
«В 20 столітті створюються інституції, покликані сприяти діалогу. Найпотужнішою такою світовою організацією є ПЕН-клуб. Він виник у Лондоні у 1921 році з ініціативи письменника Джона Голсуорсі. Назва розшифровується як Poets, Essayists and Novelists. Клуб існує більше ніж в 100 країнах, зокрема і в Україні. Він проводить спеціальні конференції, раз на рік відбувається загальний збір. Цього року він пройшов в Україні під час львівського Форуму видавців.»
«ПЕН-клуб ставить собі на мету не тільки інтенсифікацію міжкультурного обміну, а й захист свободи творчості. Саме тому український осередок почав розвиватись в 60-х роках 20 століття, коли відновились репресії, письменників арештовували, а їх твори вилучали. Постає певна потреба у захисті світової письменницької спільноти.»
«У деяких організацій досвід сумний. Спілка письменників в Радянському Союзі існувала більше не для обміну, а для полегшення контролю з боку держави. Літературні діячі делегаціями потрапляли на симпозіуми, але за цим процесом особливо прискіпливо спостерігали спецслужби. Такий контрольований діалог втрачає свою сутність.»
«Емігрантами з України був створений МУР – Мистецький Український Рух, що виник після Другої світової війни у Німеччині. На початку 50-х в Америці з’явилась організація “Слово”, яка проіснувала аж до кінця століття. Є багато інших напівінституціональних інструментів, які активізують культурний обмін. Цю функцію виконують різноманітні літературні та поетичні фестивалі: львівський Форум видавців, Харків 5, який проводить Сергій Жадан, Meridian Czernowitz, літературні сцени на багатьох мистецьких подіях у Києві.»
«Розростається перекладацька складова, видавництва ініціюють переклади за підтримки іноземних посольств в Україні, які зацікавлені в пропагуванні своєї культури. Нещодавно створено Інститут Книги, мета якого – популяризація читання та організація перекладацького процесу. Нобелівська, Гонкурівська, Букерівська та інші премії наголошують окремих авторів, роблять їх видимими у загальному масштабі, сприяють новим контактам.»
«Кадзуо Ішігуро, який переміг цього року, досі в нашому інформаційному просторі особливо не був присутній. Тільки роман “Не покидай мене” був перекладений на українську Софією Андрухович. Тепер перекладів стане більше, а відповідно і читачів, які зацікавляться загальними процесами в британській літературі.»