Музична премія Радіо Аристократи (А) Prize покликана знайти та відзначити ті альбоми, які можуть посісти гідне місце не тільки в українській, але і в світовій культурі. Хоча у 2017 році вийшло вдвічі менше альбомів, ніж у 2016, українські артисти так само продовжують експериментувати зі стилями та жанрами. Там, де альбоми не добрали кількістю, вони добрали якістю. Серед обраних нашою редакцією виконавців, чотири були номіновані на (А) Prize в минулому році, представили дебютні альбоми, інші або закріпили своє звучання, або навпаки – різко змінили стиль. Голосувати за своїх фаворитів можна тут. 

Её – Чоловік-муза

Дебютник експериментального поп-тріо – про сміливість та самостійність. Катя Офліян співає про те, що треба вміти дати відпір. Як у питанні боротьби за повагу до себе, так і боротьби проти культурної затхлості. Вона співає на трьох мовах. Ненав’язливо, але майстерно вплітає прості рими у ломані ритми. Её граються зі стилем, як їм заманеться. Але ця легкість є результатом кропіткої роботи і болючого досвіду.

OY Soundsystem – Attention! Attention!

Сайд-проект Марка Галаневича з гурту dakhabrakha існує вже 4 роки. І ось напрацювання гурту знайшли свою обкладинку і перетворились у повноцінний альбом. Тут і калька на дабстеп у присвяченому легендарному ринку на Лісовій треку «Second Hand», і тріп-хопові тріпи в «Gangsters of Peace». «Attention! Attention!» – вихід з музичної рутини як для авторів альбому, так і для слухачів. Потроху різноманітної електронної музики, приправленої величенькою долею іронії над оточуючою реальністю і удаваною серйозністю. Саме те, чого часто не вистачає у музиці локального виробництва.

Sophie Villy – Planet A

Коли всі намагаються здивувати експериментами, Sophie Villy тримається соулу. Емоційно нейтральний альбом не рясніє відвертостями, не прагне звернути увагу незвичними інструментами. Навпаки – у спокійній витонченості партій «Planet A» нагадує, що для створення власного іміджу необов’язково кидатись на леза стильових граней. Інколи достатньо рівно тримати спину і писати красиву музику.

Constantine – Один

Костянтин Дмитрієв став першим резидентом лейблу Masterskaya. Воно і не дивно: дебютний альбом музиканта багато в чому нагадує попередні альбоми Івана Дорна. Та «Один» – це результат кропіткої роботи Костянтина, що вміло розкриває свої здібності як у ролі автора, так і виконавця чуттєвого неосоулу.

INAIA – Like/ Dislike

Спродюсований Євгеном Філатовим та присвячений його дружині Наті Жижченко, альбом «Like/ Dislike» – більше, ніж термінологія соцмереж. Це про ритм та стиль життя сьогодення, в якому ми робимо поспішні, часто болючі рішення. Неспішний електро-поп дає зосередитись на віршах Каті Рогової, котра заради розкриття проблем сучасності не боїться розкритись і сама.

MARU – 1

MARU – це супергурт [колаборація відомих музикантів], котрий не любить жанрові рамки. Тому всі кордони в альбомі «1» стерті напрочуд – тут є елементи джазу, фолку, блюзу та року. Складається враження, що слухаєш одну велику арт-імпровізацію, але незмінним лишається відточена технічність.

Ivan Dorn – OTD

«Open the Dorn» мав стати викликом західній музичній індустрії. Натомість, останній альбом більше нагадує одне суцільне дослідження жанрів та їх поєднань, в котрому важко за щось зачепитись. Парадоксально, що в результаті найбільшу увагу до себе привертає лірична «Heartbeat» та афробітова «African», які стоять осторонь наелектризованих джазово-танцювальних треків. Втім, це непогано, – головне, що Іван знайшов свій грув в експериментах з IDM, фанком, джазом та мінімалом.

Dakooka – Гордо

В другому альбомі Катерина Єременко повністю занурюється в електронне звучання. Від громових барабанів у «Intro», через меланхолічний тріп-хоп та EDM до ескапізму у пісні «Мозг». Dakooka вміло використовує особливості жанрів для демонстрації емоційного вигорання.

Bahroma – Дом

Хоча сам гурт запевняє, що усі пісні в альбомі різні, їхній четвертий реліз – це інді поп-рок, відточений до фірмового звучання. В цьому його найбільша перевага. Bahroma тепер дорослий колектив, що може вільно розповісти будь яку історію, а головне – зробити це якісно.

Yuko – Ditch

Фолк з електронікою в Україні останнім часом не поєднує хіба що лінивий. Але YUKO  демонструє небачений політ фантазії в об’єднанні знайомих народних мотивів у заряджений позитивом і шаленістю синтетичний мікс – від бешкетної, психоделічної «Kachky» до утішного, приземленого хаусу в «Masha».

Очеретяний Кіт – Налягай на весла

Єдиний фольковий альбом у номінації може похизуватись колаборацією з dakhabrakhа та Гайдамаками у кавері народної пісні «Їхали чумаки»  Та, в першу чергу, Очеретяний Кіт – це історії. «Налягай на весла» наповнюють як авторські пісні гурту, так і обробки народних пісень, виконаних у невимушений манер під блюзовий супровід.

Nousinthis – Piano Sessions

Через лаконічні партії та безкінечні ехо-ефекти інструментів пост-рок приходиться по душі не всім. Nousinthis роблять жанр ближчим до пересічного слухача, даючи керівну роль клавішам. Через це «Piano Sessions» моментами нагадує авторський соло-реліз, але вчасно перемикає увагу на інші складові полотна – гітару, струнні та рідкісні, але такі доцільні вірші.

Бумбокс – Голий Король

Остання платівка колективу – нагадування про те, яке місце посідає Бумбокс в українській музиці. Міні-альбом «Голий король» має простий посил – «Усі ми королі, а король – завжди голий». Це і простежується у піснях – діалоги з дівчиною, з колишньою, з країною максимально прості і прямі. Легкий і збалансований, втім, реліз не лінується за 28 хвилин перейти від поп-року до хіп-хопу до реггі і альтернативи, щоб завершитись акустичною версією пісні «Люди».

Dennis Adu – Influences

Денніс Аду – трубач з насиченою творчою історією, а дебютний альбом розкриває його лідерські здібності у складі бенду. Усю годину платівки головну роль він бере на себе, не боючись перестрибувати зі спокійного модального джазу у запальний бібоп. У записі альбому також приймали участь: Ендрю Гоулд, Дмитро Александров, Майкл Діс, Павло Литвиненко, Лінда Мей Хен Оу, Майк Карн та Паша Галицький.

Радіо (А)