Роланд Еммеріх і його мережа віртуальних реальностей

Роланд Еммеріх – американський кінорежисер, автор фільмів «День незалежності», «2012», «Післязавтра», «Годзилла». У листопаді він приїжджав до Києва, щоб презентувати свій новий проект VRenetic, що спільно з шведсько-українською компанією Sigma Software Group працюватиме над створенням «соцмережі» віртуальної реальності. Ведучі шоу про кіно на Радіо (А) #TwinsPick Оля та Аня Дацюк поговорили з Роландом про те, як зробити VR-технології доступними та чи є у них майбутнє у кінематографі.

Оля: Ви прибули у Київ, щоб презентувати компанію VRenetic. Які головні напрямки її діяльності?

Роланд: Цей проект я створив разом із моїм давнім другом Марко Вебером. Будемо працювати тут із компанією Sigma Software. Вони створюють наш перший продукт – додаток під назвою Fresh Life, або VRESH. Його можна буде завантажити на телефон і «стрімити» своє життя, ніби через FaceTime, тільки у форматі 360 градусів.

Аня: Чи буде це пов’язано із виробництвом кіно? Можливо не зараз, у майбутньому.

Роланд: Я занадто одержимий завданням змусити людей дивитися на картинку, а не туди-сюди. У віртуальній реальності ти маєш свободу дивитися, куди захочеш. Як режисер, я не надто зацікавлений у цьому. Але VR може бути абсолютно новим світом, виміром спілкування.

Оля: Як ви зацікавилися цим? Проект буде вашим основним заняттям, чи ви все ж лишатиметесь також режисером?

Роланд: Це скоріше моє хобі. Я просто намагався слідкувати за тим, що відбувається у світі, і зрозумів, що технологія VR занадто дорога для людей. Вони не можуть собі це дозволити. І саме через свою вартість, VR не розповсюджується у світі так швидко, як хотілося б. Ми подумали, що вирішенням цієї проблеми могло б стати перетворення технології на соціальну мережу, щось на кшталт facebook.

Аня: VR – це, по суті, не групова активність. Ти можеш відчути, що таке віртуальна реальність, але тільки наодинці. Ви не думали про це?

Роланд: Так, але за нашим задумом, якщо ваш друг намагається поділитися своєю VR-трансляцією, і у вас є спеціальний додаток, то ви почуєте сигнал. Якщо ви не відповісте на нього, то телефон автоматично завантажить цю трансляцію. Але безліч інших друзів побачать цю трансляцію наживо.

vrenetic
Фото: vrenetic.com

Оля: Як ви вважаєте, чи будуть технології віртуальної реальності глибоко інтегровані в кіно у майбутньому?

Роланд: Зараз створюють спеціальні ігри-аркади і місця, де можна в них грати. Але є питання: як багато людей цього захочуть? Як дорого це коштуватиме? І як повернути вкладені гроші? Якщо ви зробите VR-ролик за 10-30 млн доларів, для того щоб відшкодувати бюджет, треба буде, щоб його проглянула дуже велика кількість людей. Це і зараз досить важко впровадити, враховуючи існуючі в кінотеатрах технології.

Для VR знайдеться місце, просто ми ще не знаємо, де воно буде. Віртуальна реальність може стати успішною у той самий спосіб, що і Snapchat. Вона має бути справді дешевою. Ті лінзи, які ми розробляємо зараз, і які можна буде просто вдягнути на телефон, будуть коштувати до 20 доларів. Як дві пачки цигарок.

Аня: Наскільки я розумію, ви розглядаєте віртуальну реальність скоріше як розважальний момент. Але VR водночас проникає в художнє кіно. Ми маємо приклад режисера Алехандро Іньярріту, який створив короткий фільм у VR, і його показали на Каннському кінофестивалі. Він навіть виграв якусь нагороду за нього.

Роланд: Не думаю, що ця технологія стане настільки грандіозною у світі розваг, як про неї думають, адже вона сконцентрована навколо однієї людини у віртуальному світі. Я передчуваю, що VR завжди буде мати спроби в кіно. Але я скептичний до думки, що на цьому можна заробити.

Коли вийшли VR-окуляри, всі навколо казали, що згодом з’являться мільярди таких наборів. Але цього не сталося, поки що продали тільки 700 000. Хоча такі великі компанії як Facebook та Samsung, що долучилися до виробництва, застосували всі свої маркетингові сили. В медичній галузі VR може бути дуже вигідною технологією. За допомогою неї люди, наприклад, можуть вчитися долати страх польотів. Тому що можна створити для них ілюзію того, що вони вже летять. Якщо робити це протягом довгого часу, то можна подолати цей страх.VR може слугувати просто для того щоб “переключитись”. Дати можливість людям в цій реальності робити те, що вони хочуть.

Не забувайте, для першого фільму в історії зняли прибуття потягу. Люди в кінозалі, які побачили кадр із потягом, що суне на них, вибігли із криками, і повернулися лише згодом. Ми самі досі не знаємо, куди нас приведуть ці технології, можемо лише спробувати разом вигадати щось. І наш підхід – створити щось у сфері соціальних мереж.

DLw_mcUUEAEViCx
Фото: vrenetic.com

Оля: Ми спостерігаємо за тим, як стрімко розвиваються стрімінгові платформи. Такі великі кінофестивалі як Каннський, борються із цими стрімінгами, заборонячи фільмам, які були лише на таких платформах, а не в кіно, подаватися на участь в конкурсі фестивалю. Як ви бачите майбутнє кінематографу, враховуючи розвиток стрімінгових платформ?

Роланд: Я досі готовий раз чи навіть двічі на тиждень ходити в кінотеатри, тому що мені це подобається.  Але вони зараз переживають кризу. Людям більше не доводиться чекати улюбленого шоу в певний час. Завдяки Netflix, тепер всі серії можна подивитися за раз, протягом 10 годин, чи 2-3 днів. Це змінило підхід до кіно в загальному розумінні. У кінотеатрі, так само як і в спортивній грі, ви хочете мати взаємодію із групою людей, чути як вони сміються під час комедії, або лякаються під час фільму жахів. Це магія кіно. Але я маю передчуття, що така магія згодом зникне, тому що кінотеатри переживатимуть занепад.

Аня:  Я читала про те, що ваш улюблений фільм – «Новий кінотеатр «Парадізо»», тому що ви асоціюєте себе із головним героєм, який також режисер. Чи є у вас фільм, який ви так само переглядали знову і знову?

Роланд: Я дуже рано захопився кіно. Ми всі збиралися навпроти єдиного кінотеатру в моєму містечку, і змагалися, хто забіжить туди перший. Тоді я біг у перші ряди, сьогодні я обираю задні, вже розумніший. Але в ті часи кіно хотілося дивитися близько. Я ходив зі своїм старшим братом на фільм «2001: Космічна Одісея». Мені було 8 чи 9 років, я не міг зрозуміти цей фільм, але був зачарований ним. Розмірковував про нього тижнями.

Але я ніколи не думав, що стану режисером, тому що не можна просто так сказати: «О, я стану знімати фільми!». У процесі дорослішання виникло бажання податися до кіношколи.

Аня: Я чула, ви дещо засмутилися, коли ваш фільм «День Незалежності» отримав Оскара за візуальні ефекти, тому що вболівали за інший фільм, «Торнадо».

Independence-Day-DI
Кадр з фільму «День Незалежності». Фото з відкритих джерел.

Роланд: Я був щасливий, що ми виграли Оскар. Якщо оглянутися назад, «День Незалежності» досі переглядають у всьому світі, а «Торнадо» не надто. Фільм «Твістер» [режисера Яна Де Бонта – ред. ] теж змагався за приз в тому році, його творці змогли вбудувати цифрові об’єкти в кадри зняті з гелікоптера.

Аня: І це була середина 90-х!

Роланд: Великий крок у кінотехнологіях. Можна було знімати із steady cam, вони розробили цілу сиcтему, спеціальні рейки для цього. Тож я припускав, що вони точно отримають за це Оскар. Їхні  ідеї були революційними. Моя команда подивилася на мене і сказала:«Як знаєш». Але потім Оскара отримали ми.

Радіо (А)