Вже сьогодні  у Києві стартує щорічний Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA-2018». Цього року тема рівності у соціумі актуальна як ніколи, і документальне кіно це наочно демонструє. Що і як дивитися на фестивалі розповідають програмна координаторка Docudays Оля Бірзул та PR-координаторка правозахисної програми Катерина Луцька.

Концепція

Ольга: «Цього року ми вирішили поговорити про “рівні рівності”. Навколо нас відбувається багато дивних явищ. Їх причина у тому, що люди досі не навчилися боротися з упередженнями, які породжують нерівність. Тема виявилася такою об’ємною, що в рамках програми ми зробили шість блоків. Вони дозволять із різних боків подивитися на проблему.

Один із них присвячений темі ейджизму [ред. дискримінація за віковою ознакою], другий — сексизму [ред. дискримінація за гендерною ознакою]. Також говоритимемо про людей з особливими потребами, звернемо увагу на звичайний фашизм та дискримінацію за релігійними поглядами. Це може звучати банально, але завдання фестивалю — розповісти людям більше за допомогою кіно».

Катерина: «Docudays — це, мабуть, перший фестиваль в Україні, який покаже фільми для незрячих. Саме у нас проходитиме показ для людей із вадами зору: фільми “Перша сотня” та “Віддалений гавкіт собак”. Другу картину відзняв данський режисер Сімон Леренґ Вільмонт, який поїхав у зону АТО та зафільмував те, як маленький хлопчик бачить війну. Робота здобула нагороду на IDFA (Міжнародний фестиваль документального кіно в Амстердамі). Уявіть, люди, які не можуть бачити, зможуть дивитися кіно!

Вже завершилася підготовка тифлокоментарів, звукового опису всього, що відбувається у фільмі, коли відсутній звук. За допомогою навушників незрячі люди “чутимуть” картинку, а репліки героїв лунатимуть з екранів кінотеатру. Також проходитиме майстер-клас зі створення тифлокоментарів для режисерів. Важливим є те, що люди із вадами зору зможуть голосувати за фільми, брати активну участь у фестивалі».

На які фільми звернути особливу увагу?

Ольга: «Якщо це перше знайомство з документальним кіно, мабуть, варто йти на програму “ДОКУ/ХІТИ”, там показують “перлинки”, які вже здобули багато нагород. Отже, ви побачите найсвіжіше, найкраще. У нас є сайт з усією важливою інформацією, сторінки на Facebook та Twitter, де ви можете запитати про все, що цікавить.»

Катерина: «Мене дуже вразив фільм про життя сирійських жінок: розповіді дівчат, які пережили сексуальне насильство та потрапили у полон. Важкість пережитого полягає ще й у житті в своїх родинах після звільнення. За традицією мусульманських країн, якщо жінку зґвалтували, її може вбити власний батько, через принесений до родини сором. Тому, після визволення, жінки перебувають у повторній ізоляції».

Ольга: «Фільм називається “Мовчазна війна”, французької режисерки-документалістки Манон Луазо. Вона, до речі, приїде на фестиваль, і розповість, як це, порушувати такі важкі соціальні теми. “Docudays” намагається показати світ із різних боків, адже багато новин до України не долітає, нам досить власних проблем. Я б радила звернути увагу на фільм “Останні люди в Алеппо”, сильне і важливе кіно про Сирію. Ще згадаю про “Dugma: The Button”, фільм про релігійні проблеми».

«Є ще програма “Неонерівність” присвячена явищу неонацизму. У фільмах говоритимемо і про сучасну Грецію, і про Чехію, і навіть про Острів Пасхи. Дуже близьким до українського сьогодення виявився грецький фільм “Дівчата золотого світанку”. Також раджу подивитися “Просту жіночу рівність”».

Катерина: «Для мене найактуальнішою є тема ейджизму. Люди похилого віку, яких ми зустрічаємо, наприклад, у громадському транспорті, на жаль, формують у нас стереотипну картинку немічності. Тому важливо побачити на екрані таких самих дідусів та бабусь, що роблять надзвичайні справи, як у фільмі про жінку-важкоатлетку “Ґвендолін”».

«Також у межах правозахисної програми ми запрошуємо волонтерів-пошуковців з організації “Чорний тюльпан” на обговорення й показ фільму «Літопис “Чорного тюльпану”» — це організація, що займається пошуком загиблих українських військових на окупованій території. Фільм був знятий під дулами пістолетів прихованими камерами».

«Важливим аспектом Docudays є те, що ми робимо все можливе, щоб привезти режисерів та режисерок на подію. Це унікальна можливість послухати та поставити запитання документалістам, зрозуміти, як можна настільки близько підійти до героя, щоб зафільмувати його найінтимніші моменти життя».

Про «фільм-відкриття»

Ольга: «”Жінка в полоні” — це фільм, у центрі уваги якого постає сучасна Угорщина. Головна героїня двадцяти років перебуває у побутовому рабстві. Уявляєте, сучасні дні, а доросла жінка перебуває в почутті жаху й не може вирватися з полону?! Вона працює двадцять годин на добу, робить найбрудніші справи вдома, а всю зарплатню несе в “родину”. Завдяки режисерці, яка раптово втручається в її життя, жінка робить дивовижний крок: звільняється, тікає з “родини”, знаходить свою доньку і відбудовує власне життя. Наскільки мені відомо, в Угорщині розгортається кампанія проти “Жінки в полоні”, адже країні не вигідно розповідати світу про існування таких проблем і відсутність реакції з боку влади».

Варто зазначити, що цього року між локаціями фестивалю працюватиме автобус для зручності відвідування різних платформ. Зустрінемось у кіно! Головне, втриматися і не переїхати туди на тиждень.

Радіо (А)