Перше запитання буде про те, як писався альбом. Що ви вкладали в поняття «Без меж»? Що для вас взагалі свобода?

Святослав: Мені здається, що я не готовий до цього питання. Альбом «Без меж» названий, по-перше, тому, що так називається пісня з альбому. Вона є останньою. Альбом еклектичний. Там є такі пісні, як «Дай мені свою любов», «Без меж» і «Не твоя війна». Це абсолютно різні речі: соціальні, інтимні, рок-н-рольні, пафосні. Тому подумали, що еклектика — то є якраз без меж. Роби, що хочеш.

Музиканти пишуть альбом під час війни в Україні. Там, напевно, закладено чимало  імпульсів. Давайте спробуємо поговорити про перший трек. Він має монументальну назву — «Любов». Що в нього закладено?

Святослав: Насправді перед тим, як говорити про кожен трек окремо, хотілось би сказати загально, як складено альбом.  До нього увійшли 11 пісень, із них 4 — це сингли, що були презентовані до виходу альбому. Він побудований таким чином: спочатку іде блок пісень, які б я назвав класичним ОЕ — той, до якого звикли фани. Це наші драйвові пісні про відносини між людьми, про вічне, про кохання, про пристрасть, про секс. Далі альбом плавно переходить у розуміння, що є речі, які це різко обривають. Після пісні «Сонце» у нас є пісня «Мить» — це солдат, який згадує все, що було до того, у цих 4 піснях. Потім після соціальної частини врешті-решт — класичні ОЕ. Ідея була така — почати і закінчити тою музикою, яка була завжди: і в довоєнний час, і в післявоєнний, і яка є зараз, вічна. А посередині дух часу — це пісні, які ми не могли не включити, які не могли не заспівати.

Перша пісня «Віддай мені свою любов» — це рок-н-рольний трек. Владо, що ти думаєш з цього приводу?

Владімір: Пристрасть.

Святослав: Я написав музику до цієї пісні років двадцять з половиною тому, але слова — тільки в роботі після репетиції. І почалась вона зі слів «доторкнись лагідно кольором ягідним». Чомусь так мені воно впало в душу. Я абсолютно не уявляю, як можна її співати на концертах, оскільки вокальний діапазон складає більше ніж дві з половиною октави, що для мого скромного вокального діапазону є занадто. Тому щось будемо придумувати на концерті, щоб вона звучала як в оригіналі.

Наскільки нам відомо, соло на гітарі у пісні «Без меж» ви, Святославе, зіграли вперше самостійно.

Святослав: Насправді ситуація була така: Влада був у Сербії, бо він живе на дві країни. А в нас був вільний шмат. Ми не знали, що там робити. Тому я кажу: давайте тут заграємо таке passionate соло, таке активне. І я взяв гітару та зробив референс. Мої вміння гри на гітарі такі самі, як мої знання з колоїдної хімії. Але це вийшо дуже драйвово. Коли приїхав Влада, він спробував пару разів, потім каже: «Ти знаєш, я так не зіграю». Давай лишимо твоє. Влада так не вміє грати, бо він занадто добре грає на гітарі, щоб зробити це соло.

Владімір: Я взагалі не намагався. Згадай, я послухав і сказав, що мені подобається.

Святослав: Ми виправили, порізали, бо я там трошки криво зіграв.

В цьому альбомі ще є щось вперше?

Святослав: Вперше ми були продюсерами — я, Влада і Віталій Телезін, наш давній партнер. Віталік не прийшов, бо він до сих пір не може відійти від запису. Він узяв паузу десь на 15 років.

То це було складно?

Святослав: Це було цікаво. Влада продюсував мільйон платівок, коли жив в Сербії. Я ніколи нічого раніше не продюсував, поки не з’явилася Христина Соловій. На ній я зрозумів, як це цікаво, в цьому є якийсь новий кайф. При тому 3 роки підряд я кручусь, як білка в колесі, в «Голосі країни». Серед інших негативних побічних ефектів, які це шоу дає, є один дуже класний, позитивний побічний ефект — ти вчишся на аранжуванні інших пісень, каверів і т.д., придумуєш теми музичні, які потім можеш застосувати у своїй творчості. Цього року ми наважились, зробили втрьох. Це трошки збільшувало час і кількість суперечок, але, задається, дало дуже класний ефект. Віталік — такий фундаментальний апологет звуку. І він має величезний досвід, він весь ранній ОЕ знає. Він добре знає, що пасує, що не пасує групі. У Влада є досвід абсолютно іншої музики — і андеграундної, і  сербсько-фольклорної. І я — людина, яка знає всі пісні ОЕ з самого початку і пише їх, але ніколи не сидів за пультом в кінцевому випадку. Це було зовсім щось нове. Ми задоволені.

Як би ви могли, Славо, описати ці 22 роки історії гурту ОЕ?

Святослав: Уже 22, нічого собі. It’s rolling. Якось воно отак перекочується. Коли ми починали, це була зовсім інша історія. Коли ти приходиш на презентацію до таких нових, сучасних радіостанцій, фанатами яких ми самі є, і всі журналісти тобі кажуть: дякую тобі за це, дякую за це — і тільки почалось інтерв’ю, ти вже, як кіт в маслі купаєшся. З одного боку це дуже розслабляє, а з другого — ти згадуєш ті часи, коли в кінці 90-х ти повинен був сам собі постійно щось доводити. От я не пам’ятаю в кінці 90-х концерту, ефіру чи тусовки, де би на тебе не дивились з питанням «ну-ну». Я думаю, нас це зробило такими, якими ми є зараз — не те, що б залізо-бетонними до різних хороших чи поганих слів. Просто ми впевнені: найбільший кайф — вірити в те, що ти любиш.

Вас люблять — і це, напевно, ноша. З іншого боку зараз бум нових артистів. Зараз вже ціла генерація людей, які на вас не виросли. Вони вже не можуть сказати, як ми з Пашею, що ви — частина нашої біографії. Є люди, для яких якісь інші музиканти є частиною їхньої біографії. Але при цьому ви до сих пір збираєте 30-40 тисяч. А як воно, коли ти визнаний в цій генерації, а росте нова і там є свої зірки, але при цьому статус найкрутішого гурта України у вас ніхто не забрав. Чи насправді вам нема за що боротися?

Святослав: Зараз зовсім інша стійка. Залишилась стійка перед собою. Ти маєш бути задоволеним тим, що робиш. З цим альбомом ви не уявляєте, що відбувалось: ми перероблювали декілька пісень. От «Джерело», «Не йди», пісню «Осінь» ми перероблювали багато разів. У пісні «Не йди» з оригінального запису залишились тільки барабани і голос. Хочеться сподобатись самому собі. Ти включаєш в машині чергову версію, і якщо перші 10 секунд не подобаються, то все. Поки немає відчуття «о, це воно»… Тому перфекціонізм ніхто не відміняв.

Чи часто ви зустрічаєтесь із ситуаціями, коли до вас підходять і кажуть, що ваші романтичні, ліричні пісні допомогли вийти із якихось сімейних чи яких інших криз? Ви взагалі відчуваєте цю відповідальність, що ваші пісні можуть врятувати сім’ї?

Святослав: Це велика відповідальність. Коли до тебе десятками, а, може, й сотнями підходять люди і кажуть: «Ви знаєте, наші діти з’явились завдяки вам». І я кажу: «Надіюсь, що не буквально». Це дуже підтримує і надихає. Буває таке, що ти встаєш зранку і думаєш, що, можливо, варто завершувати і зосереджуватись на якихось інших речах, позамузичних. Наприклад, займатись іншою музикою. У мене є багато планів в академічній музиці. Але ти розумієш, що це буде трохи егоїзм, бо велика кількість — оці мільйони людей, сім’ї яких ми рятуємо — вони будуть в якомусь сенсі обділеними. Все-таки ось ця енергія людей, які від тебе чогось очікують, вона тримає тебе в рамках. Добре це чи погано, я не знаю, але я маю в цьому зіззнатися.

Трек «Джерело» — там точно є якийсь особливий зміст, щось безцінне.

Святослав: В кожного з нас є своє джерело — або найближча людина, або якесь хобі, або щось, що робить тебе щасливим і дає тобі енергію. От, наприклад, для Влада джерело — це поспати. Та я жартую. Для Влада джерело — це купити 40 гітар, потім 40 років, як в Біблії, обирати, на якій грати.

Це пісня про дорогу тобі людину, про того, хто тебе завжди може витягнути з будь-якої халепи, з будь-якої моральної ями. В моєму житті це відбувалось і відбувається не один раз. І я вдячний, що в моєму житті є така людина — це дуже сильна річ. Та що тут говорити. Дякуємо вам, наші джерела, що ви в нас є.

Наступний трек має назву «Сонце». У нас сонця нема.

Святослав: Наступний трек якраз про те, що сонця замало і хочеться, щоб його було більше. Це логічне продовження «Джерела». Це дилогія, двотомник — пісня «Джерело» і «Сонце». Сонце — це джерело енергії.

Далі ми будемо переходити одразу до трьох пісень — «Мить», «Не твоя війна» і «Еверест». Це трилогія соціальних пісень  альбомі. Попередній альбом вийшов в травні 2013 року, цей — в травні 2016 року. Як саме на цьому альбомі віддзеркалилися події, які відбувалися протягом 3 років?

Святослав: Тут є чотири пісні, які є даниною часу. Три з них будуть йти поспіль. Четверта буде окремо від них, але я окремо про неї скажу.  В Маріуполі я сказав на конференції: ви знаєте, що колись через 40-50 років про цю війну, на щастя, будуть згадувати тільки в підручниках, все буде добре, але по дискографії не тільки ОЕ, а й інших музикантів, можна буде бачити, як цей період змінював творчість, змінював людей. Якщо би в 2016-му році в ОЕ вийшов альбом, у якому не було би «Мить» чи «Не твоя війна», наші нащадки не спитали б, що ж тоді відбувалось. Саме тому вони там, і ці пісні насправді дуже важливі.

Я співав «Мить» в Маріуполі. Складно дуже. Це все-таки щось окреме, більше ніж творчість. Хоча і «Мить», і «Не твоя війна», обидві пісні я написав за 10 хвилин, як музику, так і текст. «Мить» я написав на гітарі так само як і «Не йди», а «Не твоя війна» — на піаніно.

Я би їх слухав підряд, тому що «Мить» — це пісня-переживання, це зріз часу, коли ти бачиш солдата, що помирає, який врешті-решт чудом залишається живим. А потім в наступній пісні ти аналізуєш, як ми докотились до такої ситуації, що мусимо посилати наших хлопців на смерть вірну, що вони помирають там, захищаючи Батьківщину, хто в тому винен.

Багато дискусій, коли вийшла «Не твоя війна», було з приводу цієї назви. Я сам наслухався від наших любителів одразу шукати у всьому зраду, чому це я пишу пісню «Не твоя війна». І сьогодні хочу сказати: це не наша війна, вона нав’язана нам. А ми, поки ще незріла нація, тільки змушені брати в ній участь і робити так, щоб ця війна закінчувалась. Чим швидше ми виграємо війну зі своєю байдужістю, неосвіченістю, невмінням збиратися до купи заради великої цілі, тим швидше закінчаться чужі війни. Нашу землю ми маємо захищати як зі зброєю в руках проти зовнішнього ворога, так і з інтелектом, волею в руках проти самого себе, свого внутрішнього ворога, який значно небезпечніший. В цьому й суть слів «Не твоя війна».

Ми, звісно, не можемо не торкнутися теми початку світового турне «Океану Ельзи», як повідомляється, від Азії до Америки. Почалось все у місті Маріуполь і при цьому ви стали ньюзмейкерами, бо почали говорити під час вашого концерту, де було 30-40 тисяч людей, що десь на лінії фронту почався обстріл. Як воно при цьому на сцені?

Святослав: Коли ми їхали на машинах з Запоріжжя в Маріуполь, то ближче до Маріуполя є блокпости, які показують, що це не зовсім мирний час. Коли ти виходиш на сцену, таке враження, що ти вийшов у Львові чи в Києві на стадіон і граєш звичайний концерт, нічого не відбувається. А коли ти закінчуєш, раптом бачиш хлопців з великими снайперськими рушницями, які, виявляється все це охороняли. І саме єднання людей дуже сильне. 20 тисяч людей всередині і 20 тисяч на площі, які весь цей час дивилися, наче фінал футболу. Я вийшов до них на дах цього палацу. Я бачив скільки їх до і після концерту. Я думаю, це буде один з найбільш пам’ятних концертів в моєму житті. Але ще раз наголошую, коли ми вийшли на сцену, ми робили свою справу. Мені всеодно було, свистять кулі над головою чи ні. люди в цьому сенсі були об’єднані з нами. Ми страшно щасливі, що все пройшло мирно. І більше того, було відчуття, що ти просто у красивому українському місті. Можливо, ці дві години спокою та єднання були дуже важливі.

Ви ж не заробили на цьому концерті?

Святослав: Я би сказав — вклали свої власні кошти.

В наш час війна це така штука, яка в себе включає абсолютно все, що можна собі уявити: і економіку, і культуру, і військову справу, і те, як ми дивимось на речі всередині країни, як ми їх аналізуємо, медіа, технолігії. Все включено в цю війну. Це щось абсолютно нове.

Святослав: Щоб не говорити зараз тільки негативом. Будь-яка така подія консолідує людей. Мені здається, що якщо є побічний позитивний ефект від того, що відбувається, це те, що нація зараз є настільки консолідованою, якою ніколи не була. Можливо, всі ці сумні, трагічні події і роблять українців сильнішими. І є надія, що саме ці тисячі невинних людей, які загинули, віддаючи своє життя, будуть для нас щоденним нагадуванням, таким татуюванням на власному серці, про те, що не можна забувати. Ми повинні не прогавити цей шанс, який зараз Україна має.

Власне про пісню «Еверест». Я був дуже вражений, коли вчився в Єльському університеті. Я прочитав книжку про те, як знаменитий британський альпініст Джон Мелорі хотів тричі піднятись на Еверест. Йому так і не вдалось це зробити. Він загинув під час останньої спроби, але став національним героєм. Він показав шлях для інших. І вже трохи пізніше новозеландець Едмунд Гілларі піднявся на Еверест. Це велика довга книжка про кінець Другої світової війни, про втрачене покоління, про те, як хлопці йшли до своєї мети і день за днем її досягали. Як смерть і навіть невдача потім привели до перемоги. Мене так вразила ця історія, що захотілось написати пісню з такою назвою. Це пісня про те, що не можна втрачати надію, опускати руки. Треба просто йти вперед. Я справді вірю, що коли люди збираються з однією спільною метою, з однією енергією, це дає результат. Я бачив це на концертах, я бачив це в історії, в інших країнах. Я думаю, що українці можуть також це зробити.

Наступна пісня називається «Хтось в небо летить» і я написав її під враженням від трагічної події, що сталася минулого року, коли загинув всім нам відомий і улюблений нами Кузьма. Я думав про його життя. Я його знав достатньо непогано, певний час ми спілкувались досить близько. Що мені завжди в ньому імпонувало — він жив цим імпульсом енергетичним. Якщо він вважав, що зараз так треба, він ні про що не думав. Він жив «на повну». Були речі, які комусь подобались, були речі, які не подобались. Канонізувати після смерті — це невдячна справа. Ніхто з нас не святий. Але мало я бачив людей в цій тусовці, які б не рахували наперед, не кон’юнктурили. Він був таким, яким був. Мені захотілось написати про це пісню. Ця пісня присвята Кузьмі. Я спочатку думав не афішувати, але потім вирішив чому б і ні.

Як ваші фани з Росії реагують на те, що ви не можете їхати в тур Росією? Ви якось підтримуєте зв’язок?

Святослав: По-перше, я думаю, що всі розуміють, які зараз часи. Дуже багато фанатів з Росії не тільки нас слухають, вони приїжджають на наші концерти. Ми передаємо їм величезний привіт.

Залишилось послухати лише дві пісні «Осінь» і «Без меж». Давайте поговоримо про пісню «Осінь».

Святослав: Мене стільки разів підколювали критики і прихильники, що я зациклений і пишу про весну. Я навіть в першому рядку приспіва пісні про осінь пишу: «Осінь тепла, як весна». Це пісня також особистого плану. Вона для мене дуже глибока і дорога. За цю пісню особлива подяка Віталію Телезіну, нашому співродюсеру, який на своїх плечах її витягнув.

Цей хвилюючий момент, коли ми підходимо до головної пісні цього альбому. Звісно, у неї точно є якийсь бекграунд особливий.

Святослав: Я би не хотів коментувати текст цієї пісні. Кожен буде думати, що ця пісня про найдорожче, про найдорожчу любов, а в більшості з нас, це любов до коханої жінки, в когось — до справи свого життя. Але в кожного в серці має бути та любов, без якої він не може жити. І хотілось, щоб кожен з нас розумів, що це найдорожче в житті.

Я це сказав до того, що це, дійсно, дуже важлива і дуже близька для нас всіх пісня. Ще, особливо, мені подобається звук в цій пісні. Оце є той рок-н-рол, до якого ми прагнемо і прагнули. Квінтесенція настрою альбому в звуці цієї пісні. «Без меж» — так, як воно є.

Мелодію я написав дуже давно, може, пару років тому. А текст — це  із останніх текстів. В березні чи лютому я написав оцю фразу: без меж любов моя і т. д. І вже знав, що так буде називатися альбом.

«Без меж» — прекрасний альбом. Впевнені, що він сподобався океанолюбам.

Святослав: Головне, щоб він хейтерам сподобався. Це була наша головна ціль.

Цього року і на майбутнє українська музика виходить за межі. Гурт «Даха Браха» буде виступати на Glastonbury Festival — це історична подія. Джамала виграла Євробачення — це теж історична подія. І ще одна історична подія буде пов’язана з ОЕ — концерт в Нью-Йоркському Медісон-сквер-гарден.

Святослав: 4 березня у нас вже заявлена дата в Медісон-сквер-гарден, а 8 квітня — в лондонському Аполло. Єдине ще прохання — не шукайте квитків, бо від моменту договорів до моменту продажу пройде ще трошки часу.

Це круто, коли Київ, Львів, Одеса, кожен зі своїм характером, кожен на своїй мові, ми робимо одну спільну справу. І це класна ідея, класна концепція зробити це без меж. Тому що живемо в 2016-му році і про це не забуваємо. І те, що ви робите,  Славо, нам дуже потрібно.

Святослав: Ми всі разом з різних міст робимо одну справжню справу. Нехай, це буде прикладом для всіх українців. Коли ми сильні — ми разом. І коли ми разом — ми сильні.