Навесні 2016 року вступив у силу закон «Про державну службу». Для нас, простих смертних, це означає, що тепер держслужбовців не призначають, а обирають. Тож МОЗ і ще дев’ять міністерств переживають реструктуризацію. Майже двісті нових (і не дуже) чиновників вже опинилися на нових посадах нових підрозділів старих установ. В Міністерстві охорони здоров’я обрати генеральних директорів намагалися двічі. Вдалося знайти двох з п’яти людей на вакантні посади.

Реформоване міністерство тепер складається з п’яти підрозділів – директоратів. Їх очільники мають бути менеджерами, решта працівників – експертами. Вони повинні спостерігати за тенденціями у світі, аналізувати, напрацьовувати рішення, залучати додаткові ресурси та міжнародний досвід. Тобто розробляти політику. Далі – готувати план дій і розробляти закон чи постанову, що втілить політику в реальність.

Генеральні директори – це лідери свої напрямків, тому однією з основних (але не обов’язкових) вимог до кандидатів є досвід роботи на керівних посадах. Заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк наполягає, що мета конкурсу – залучити нових людей: з громадських організацій та бізнесу, лікарів-практиків. В них може бути досвід роботи з державою, але вони не мають бути продуктом теперішньої системи. Раніше без суперстажу держслужбовця ти практично не мав шансів. Тепер навпаки –  конкурс відкритий.

Обіцяють, і зарплата буде гідною. Посадовий оклад генерального директора – майже десять тисяч гривень, але з надбавкою за виконання особливо важливої роботи може сягнути п’ятдесяти тисяч. Керівник експертної групи та експерт отримуватимуть трохи менше.

Щоб взяти участь у конкурсі, потрібно підготувати кілька документів. Перелік прописано на сайті і подати їх можна поштою або онлайн через портал вакансій до середини березня.

Радіо Аристократи поцікавилося в заступника міністра, кому можна спробувати свої сили та як це змінить систему охорони здоров’я в Україні.

Кандидат на оголошені посади повинен мати медичну освіту?

Ні, зовсім необов’язково. Це наш основний меседж. Люди з медичною освітою мають лікувати хворих, а в міністерстві займаються розробкою політики. Це повинні бути експерти з аналітичним мисленням, менеджери в певних галузях.

Яких? Ми все-таки говоримо про Міністерство охорони здоров’я.

Охорона здоров’я –  це не тільки медицина. Одним із двох найбільших напрямків роботи є громадське здоров’я. Наше міністерство і взагалі країна традиційно приділяла цьому дуже мало уваги, на відміну від Заходу. Завдання Директорату громадського здоров’я –  зробити так, щоб люди не хворіли і не потребували медичних послуг. А також забезпечити захист від епідемій, біологічної зброї, протидіяти ВІЛ-інфекції, СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, врегулювати якість харчових продуктів. Друга сфера –  медичні послуги. Саме тут потрібні люди з медичною освітою, бо вони будуть відповідати за клінічний аспект і якість лікування. А в сферах фінансування медицини, організації мережі медичних закладів, електронної охорони здоров’я здебільшого не медик, навпаки, працює краще, бо дивиться на проблеми, як споживач –  пацієнт.

За вашими словами, від нових генеральних директорів залежить успіх всієї медичної реформи.

Система сама себе змінити не може. Без якісного оновлення міністерства медична реформа успішною не буде. Ми її почали маленькою командою і поки лише прийняли закон. Так, це історичне рішення, яке за чверть століття ніхто не спромігся зробити. Але це ще не реформа. Вона попереду, і десятком людей тут не обійдешся.

Тобто звільнити всіх чиновників і набрати нових?

Зараз в міністерстві є люди, яких ми би хотіли бачити і далі, але їх меншість. Проблема в тому, що самі процеси роботи в теперішній системі неправильні, радянські: виконав доручення – робота зроблена. В медицині так не можна. Бо якщо сьогодні прийде політик і скаже: «Всіх вакцинуємо», а завтра передумає, лікар не може просто виконувати. Він має діяти за принципом «Наука каже вакцинувати». І робити це.  

В інших міністерствах при проведенні конкурсів спостерігали, на жаль, ганебні порушення анонімності робіт, просування «своїх» кандидатів, підміну конвертів тощо. Як ви забезпечуєте прозорість конкурсу?

МОЗ проводило вже дві хвилі конкурсу, і до нас таких претензій не було. Тому що ми хочемо створити відчуття довіри для людей ззовні. Відверто дискутуємо про кандидатів, фіксуємо на відео проведення конкурсу. Ми бачимо в обличчя претендентів вже на двох останніх етапах, до того роботи зашифровані. Були випадки, коли мої знайомі подавали заявки, але на співбесіду не приходили, а отже, не впорались із письмовими завданнями. Зараз конкурс на посаду керівника Директорату стратегічного планування та євроінтеграції виграла Ірина Литовченко – співзасновниця фонду «Tabletochki». Перший раз вона програла на етапі тестування, а тепер обійшла всіх.

Чому під час проведення конкурсу вперше ви не обрали жодного нового директора?

Бо кандидати не відповідали вимогам. А вимоги ми ставимо високі, завдання нелегкі. Цим і відрізняємося від інших міністерств: поки не побачимо правильну людину, будемо проводити десять конкурсів. Бо генеральний директор – це як замміністра, тільки без політичної складової. Але рівень його фаховості такий же, він має бути спроможним поїхати закордон на якусь круту конференцію і представити там країну.

Можна сказати, наше здоров’я залежить від того, як пройде ця реформа?

Безумовно. Люди повинні саме так буквально це розуміти. Реформа залежить від людей, які прийдуть.

Скільки часу Україні потрібно проводити реформи, щоб щось таки змінилося?

Наше завдання на три роки – закласти підвалини змін. Бо це дуже велика складна система, яка настільки деградувала, що однією таблеткою хворобу уже не вилікуєш. Польща в 1998-ому провела реформу і через десять років у них сформувалася та медична система, яку ми зараз ставимо в приклад.

У фінансах, з якими я працюю, ми повністю міняємо принцип розподілу грошей, кажучи: «ми не будемо вам платити за те, що ви – лікарі, ви їх можете заробити, якщо добре полікуєте хворих. Це повністю змінює філософію життя. І хороший медик в таких умовах виграє. Це не станеться миттєво, але років через п’ять люди будуть згадувати 2017-ий як страшний сон. Тепер ми робимо 20% зусиль, які потім дадуть 80% змін. І зараз критичний час – треба впоратися до виборів.

Фото: офіційна сторінка Павла Ковтонюка у Facebook.

Радіо (А)