Інтерв’ю з Сергієм Жаданом: про «Тамплієрів» і не тільки

Вихід нової збірки віршів Сергія Жадана — це не тільки привід забігти у книгарню, а й запросити його на радіо “Аристократи” до розмови. Особлива за змістом книга “Тамплієри” знайшла втілення не лише у друкованому вигляді. У листопаді вийде ще й аудіоверсія “Тамплієрів” — перша аудіокнига виробництва радіо (А). Ми записали величезну кількість чудових артистів, серед яких Олексій Горбунов, Остап Ступка, Саша Кольцова, Ірена Карпа, Анжеліка Рудницька, Сашко Положинський, Тарас Чубай, Fozzy та сам Сергій Жадан, звичайно ж. Кошти, отримані від її продажу, підуть на допомогу дітям загиблих воїнів. А поки Ярослав Лодигін розпитав, що особливого шукати у цій збірці, чого чекати від наступного роману та які музичні амбіції у “космічних псів”.

Я. Л.: Нова збірка віршів — дуже круто виглядає. На обкладинці ілюстрація пана Ройтбурда.

С. Ж.: Там зображений Улісс. Всередині цілий цикл спеціальних малюнків. Ілюстрації не випадкові. Я попросив Олександра якось долучитися до цієї книги. І він, як на мене, зробив фантастичну роботу.

IMG_6684 copy

Я. Л.: У книзі йдеться про Середньовіччя. Навколо і всередині неї існує така атмосфера: ніби ти потрапив у це Середньовіччя, але розумієш за якимись інтершумами, що це наш час.

С. Ж.: Для мене ситуація війни, в якій ми перебуваємо вже третій рік, є певним часовим зміщенням. І не лише Середньовіччя. Таке враження, що історія ходить по колу. І ми слідом за нею. Добре було б навчитися давати собі раду з історією і не повторювати тих невірних кроків, які робили до нас.

IMG_6681 copy

Збірка містить триптих, який так і називається «Тамплієри» (звідси і назва книги). Це вірші про людей війни, людей, які потрапили, та людей, які повертаються із війни і намагаються якось знову інтегруватися в життя поза війною. Наскільки їм важко, наскільки це складно, наскільки це можливо. Це тема, що не є новою. Кожна війна породжує оцих людей  війни, викинутих після своєї участі в бойових діях на берег мирного життя.

Таке враження, що історія ходить по колу. І ми слідом за нею. Добре було б навчитися давати собі раду з історією і не повторювати тих невірних кроків, які робили до нас.

Я. Л.: Який найправильніший шлях для адаптації цих людей в мирному місці?

С. Ж.: Я не знаю, який найправильніший. Я бачу, який є найлюдяніший. Це все-таки співвідношення себе з такими людьми, розуміння того, що ми власне є представниками одного суспільства.

Ми з організаторами запросили на презентацію книги хлопців з госпіталя. Мені було приємно бачити реакцію людей. Їх хотіли підтримати, їм хотіли подякувати. Мені здається, це і є якась природня реакція, природній механізм поведінки. Доки ми в мирних, тилових містах займаємось своїми справами, ці хлопці нас захищають. За великим рахунком війна — це зріз всього суспільства. Військові, волонтери — там є надзвичайно різні люди. Коли хтось намагається говорити про наших військових в узагальнених термінах, якихось відсотках, це певна профанація. Тому що немає ніяких відсотків, там за кожним окрема історія.

Коли хтось намагається говорити про наших військових в узагальнених термінах, якихось відсотках, це певна профанація. Немає ніяких відсотків, там за кожним окрема історія.

Я. Л.: Ти зараз працюєш над романом. Він буде стосуватися вже цих людей?

С. Ж.: Він буде стосуватися війни. Але там йтиметься не так про військових, а як про цивільників, які опинилися на ліній фронту. Написав першу частину. Якщо все буде гаразд, планую цю книгу видати. Але нікому нічого не зобов’язаний, тому пишу, коли пишеться.

IMG_6688 copy

Я. Л.: У яких ситуаціях ти пишеш вірші? Тобі потрібні якісь умови?

С. Ж.: Потрібна якась думка, ідея. Бо просто брати повітря і робити з нього літери не цікаво. Треба, щоб у цьому повітрі було щось присутнє: якийсь протяг, вітер, настрій, відлуння.

Я. Л.: До речі, про протяг і вітер. Здається, Том Уейтс розказував, як пише вірші і музику. Колись він їхав в автомобілі, раптом подув вітер, виник перший рядок пісні і музика. Але він сказав: “Чувак, я керую автомобілем. Я не можу записати зараз пісню. Лети там далі, до Ніка Кейва або когось ще”. У тебе є такі історії?

С. Ж.: Зазвичай так і відбувається: з’являється якесь одне слово, один настрій, якась картинка і від неї все будується. Все починається з того, що в цьому розрідженому просторі з’являється якийсь згусток. Ти раптом його помічаєш і починаєш працювати.

IMG_6752 copy

Я. Л.: Чи маєш ти якусь людину-коворкера? У давніх людей це були музи, духи, у когось це Бог.

С. Ж.: Ні, у мене є певна структура, з якою я працюю — це мова. Вона — матриця, яка складається зі слів, знаків розділових. Із нею працюєш, з нею тримаєш контакт, ведеш якийсь постійний діалог. Це, власне, є та начинка енергії.

Я. Л.: Тобі боязно, коли ти пишеш вірш, а людина по-іншому дивиться на нього?

С. Ж.: Якщо боязно, то треба взагалі не публікувати ці речі. Очевидно, якщо ти друкуєш їх, то ти готовий до того, що будь-який текст може сприйматися кожною людиною по-своєму. Кожен інтерпретує так, як хоче, кожен рефлексує так, як вміє, так, як, власне, налаштовані якісь зовнішні рецептори.

IMG_6741 copy

Я. Л.: До речі, твої вірші і твої твори вже потрапили у підручники. Багато нової української літератури там з’явилось. Як ти вважаєш, це буде корисно читати дітям у школі?

С. Ж.: Я не знаю. Мені хотілось би, щоб якомога більше людей читали. Але читали не для того, щоб розширювати коло читачів, а для того, щоб намагалися зрозуміти те, що я говорю. Загалом дуже насторожено ставлюся до введення сучасної літератури в шкільну програму тому, що, мені здається, за тієї шкільної освіти, яка існує, це може перетворитися на певну профанацію. У мене є велика кількість знайомих педагогів, вчителів, викладачів, серед них є справжні прихильники літератури, які здатні все це оригінально і талановито доносити дітям. Мені здається, треба пробувати щось робити. Але якщо це переводиться в якусь механічну систему, це не найкращий шлях.

Загалом дуже насторожено ставлюся до введення сучасної літератури в шкільну програму тому, що, мені здається, за тієї шкільної освіти, яка існує, це може перетворитися на певну профанацію.

Я. Л.: Що з музикою? Ви задоволені ефектом, який справив на людей ваш останній альбом?

С. Ж.:  Ефект міг бути значно більшим, але ту реакцію, яку ми бачимо, нам подобається. Мені здається, це найдоросліша наша річ, і вона, мабуть, чи не в перше відповідає нашим вимогам до того, що ми хотіли робити. У цих наших піснях є якийсь підтекст, і їх можна вислуховувати та трактувати по-різному. Здається, це вже доросла робота.

IMG_6728 copy

Я. Л.: Що  ви плануєте змінити і додавати до нового альбому?

С. Ж.: Ми зараз шукаємо. Ми зараз пробуємо новий матеріал, нові ідеї. Подивимось, як буде. Не хочеться повторюватись,  але це те саме, що я говорив тобі про книги: є якісь речі, що тебе цікавлять, і ці речі стабільні. Та штучно ти їх не зміниш. Якщо тобі подобається панк, ти не примусиш любити себе арт-рок чи фолк-рок. Треба лишатися собою і просто щиро і відверто робити те, що тобі цікаво.

Якщо тобі подобається панк, ти не примусиш любити себе арт-рок чи фолк-рок. Треба лишатися собою і просто щиро і відверто робити те, що тобі цікаво.

Я. Л.: Наскільки далеко досягають ваші музичні амбіції?

С. Ж.: Нам подобається виступати на великих фестивалях. Нас запрошують. Амбіція є, і вона — річ хороша, але у нас немає снобізму і такого зневажливого ставлення, що, якщо прийде мало людей, то ми не будемо грати. Ми робимо те, що любимо, і отримуємо задоволення від того.