Святослав Вакарчук: «Сильна освіта — це і є національна ідея»

Розмова Івана Яковини та Святослава Вакарчука про освіту майбутнього у межах спеціального випуску шоу «Цивілізація».

Цивілізація проти варварства — одвічне, навіть сакральне протистояння. Що, як не освіта, є ключовою зброєю такої битви. До розмови на цю тему Іван Яковина запросив лідера гурту “Океан Ельзи” Святослава Вакарчука. Чому саме його? Не політик, не викладач, а музикант та громадський діяч, він вже багато років цікавиться питанням реформування системи освіти. Цю ж тему він вивчав і в США, де нещодавно закінчив університет. Поки ще закордонний студентський досвід не застиг у спогадах, розпитали та записали його думки з цього приводу.


Про помилкові парадигми

Я би почав зі зміни парадигми, в якій живе наше суспільство і як воно сприймає освіту. По-перше, не секрет, що в нас культ вчителя зведений до абсолюту. У якомусь сакральному сенсі ми вважаємо, що люди, які старші за віком, званням або статусом, завжди праві. Це культивується країною, батьками.

IMG_6545 copy

Школа має мотивувати дітей сперечатися зі вчителями. Викладач повинен перестати диктувати дітям, а натомість стати їм товаришем, другом-провідником в знання. Інакше виховуються люди, які готові терпіти будь-яку несправедливість з боку очільників. Саме звідси походить безвідповідальність, безініціативність і апатія до знань.

Другий факт, який потрібно змінити, — дуже старомодний підхід до освіти, коли інформація є найголовнішою. Раніше це твердження, можливо, й було виправданим, але в часи Інтернету інформація коштує нуль. Будь-хто може зайти  в Google чи на Вікіпедію і дізнатися значно більше, ніж йому розповість учитель.

IMG_6526 copy

Таким чином у нас є дві установки, які, на мою думку, є помилковими. По-перше, вчитель завжди правий і учень мусить завжди його слухати, не маючи власної думки. По-друге, дати однаково велику кількість інформації всім дітям, щоб вони вмістили її в свій швидкозапам’ятовувальний пристрій.

Замість цього я бачу дві цілі освіти. Завдання початкової і середньої школи —  виявити в дитині найбільший талант, а вищої — навчити аналізувати і використовувати знання. Набагато ефективніше дати дітям 8-10 років допитливість і кмітливість. А далі вони самостійно розберуться.

Завдання вчителів — не навчити всіх однаково, а знайти в кожному його унікальний талант.

Про децентралізацію

Повертаючись до питання, що робити, перше — це децентралізувати освіту. Освітою не можна повністю управляти з міністерства. Завдання держави — давати стратегію, вимагати від школи певного базового рівня знань. Школа має стати справою місцевих громад. Не обов’язково всім мати абсолютно одну учбову програму, написану під кальку.

IMG_6522 copy

Насправді децентралізація освіти має йти в ногу з децентралізацією багатьох інших речей. Країна буде максимально сильною тоді, коли речі, які є пріоритетами місцевих громад, будуть максимально децентралізовані. Натомість центральні функції держави — зовнішня та внутрішня безпека, армія, судова система — мають бути дуже сильно контрольовані державною владою.

Освіта — це єдине, що нагодує нас завтра, а ще швидше післязавтра.

Я розумію державотворців: вони не займаються першочергово тим, що не генерує гроші сьогодні. У нас ніхто не дивиться стратегічно вперед настільки, щоб навіть ціною жертв сьогодні, робити щось для завтра.

Про Міністерство освіти

Зрозуміло, що в сьогоднішніх українських реаліях міністерство потрібне, бо воно є єдиним модератором процесу. Іншого легітимного модератора сьогодні ми не придумали. Питання не у відміні міністерства, а в тому, що воно має займатися ефективно іншими речами.

IMG_6572 copy

Про американську систему освіти

США мають свої муніципальні та приватні університети. Й ті, й інші мають право на існування. Якщо державні залежать від бюджету, то приватні є абсолютно комерційними установами, які тримаються на платі, а також на фондовій пожертві. Приватні університети користуються системою, яку створила для них держава. Разом з тим держава жорстко контролює речі, які пов’язані з нею.

В Україні стратегічно не вистачає приватних ВНЗ. Вони б могли показати паралельну модель і створити конкуренцію для державних вишів.

Про принципи реформування

Чиновники створили певний закон про автономію університетів. Ми можемо скільки завгодно говорити про квазіавтономію, але вона нічого не дасть, якщо не буде повною.

Реформа або є, або її немає. Це така собі двійкова система: або 1, або 0. Якщо все менше 1, то це 0.

Основні реформи, які так необхідні нашому суспільству — освіти, судової системи та армії. Цих трьох речей буде достатньо для того, аби стратегічно ми відчули незворотні зміни. Цими сферами потрібно займатися. Саме для цього є функція держави.

Про освіту та національну ідею

Освіта кожної сильної країни побудована таким чином, що вона і є національною ідеєю. Якщо говорити про нав’язування ідеології дітям, я б сказав, що це дуже тонке поняття. Повинні бути рамки державної безпеки. Умовно кажучи, не думаю, що хто-небудь дозволить вчити дітей, що нацизм — це непогано. Історія показує, що люди повинні знати з самого початку, як не можна робити.

Сильна освіта — це і є національна ідея.

Дітей треба вчити загальнолюдським нормам, але разом із тим давати їм можливість відстоювати власну думку. Коли батьки і вчителі говорять дитині, що вона є особистістю зі своєю свободою, честю й гідністю, то остання виросте без комплексів. Саме так потрібно виховувати дитину.

Будь-яка освіта дає широту мислення.

Для того, щоб робити неуспішні країни успішними, треба широко дивитись на речі.

Насправді найкраща освіта — це вміння розуміти, як функціонує світ, знати його входи і виходи, закони та закономірності.

IMG_6559 copy

У нас є можливість відносно самостійно вирішувати власну долю. Треба цінувати цю можливість. Бо якщо ми не виховаємо нову еліту, яка не буде керуватися тваринними інтересами, а буде в ширшому понятті розуміти, що таке країна та її добробут, ми знову втратимо державність. У нас є сьогодні унікальний шанс. Не можна його проґавити.