Що спільного у Саші Чемерова з «Димної Суміші», Артура Пірожкова, гурту «Агонь» та Івана Дорна?

“Димна Суміш”, що змінює хід часу. Сашко Чемеров, що змінив місце проживання та зник з музичних радарів на 5 років. Концерт, що стався у Sentrum’i. Точки відліку визначено. Але що було між? Проста та зрозуміла розмова фронтмена та продюсера з Данилою Хомутовським.

Створити гурт в Америці мені здається, не так просто. Бо їх там вистачає. Наскільки я розумію, між переїздом в Америку і створенням гурту пройшов певний час.

Звичайно. Коли я приїхав, думав, що одразу знайду музикантів, що на кожному розі стоятимуть круті хлопці. Але всі розуміють, що Лос-Анджелес — це відправна точка всього світового шоу-бізнесу. Там дуже багато крутих музикантів, але уявіть, скільки там лайна. Я шукав музикантів рік. Потім півроку грав з людьми, яких знайшов. Але розпустив всіх знову. Зібрав інших. Крізь мене пройшло більше 100 музикантів.

IMG_7775
Фото: Олександра Желєзнова.

На які гроші ти весь цей час жив?

Я продюсую інші гурти та поп-виконавців. І живу виключно на гроші, які заробляю музикою. Це Quest Pistols до повної зміни складу, гурт Агонь, Артур Пірожков. Зараз я почав працювати з “Глюкозою”.

Для мене це трохи mind-blowing. Артур Пірожков має тобі завдячувати свою славу?

Він — повноцінний артист, тому має завдячувати собі. Але всі пісні, з якими став популярний (окрім «Paradise») — це я.

Якусь американську роботу ти знайшов? Чи працював лише з “нашими”, умовно кажучи, артистами?

У мене було багато колаборацій. Мені пропонували працювати з Disney. Ти підписуєш з ними контракт, вони тебе мають повністю. І тоді не можеш писати ні для кого іншого. Atlantic Records пропонували бути штатним продюсером. Я від усього відмовляюся. Я все роблю сам. Хтось сміється, хтось чекає, коли в мене ноги зламаються. Але я розумію, що роблю. Це дуже складно і цікаво водночас.

Ти питаєш, чи заробляю я там гроші, працюючи всередині американської системи? Так, The Gitas. У цьому році ми почали отримувати royalty, нас взяли у кіно. 5 років пройшло — і тільки почалось. Треба розуміти, що це такий competition. Я іноді слухаю українських артистів, які співають англійською, і уявляю собі те саме, але українською. Це набагато прогресивніше.

Я іноді слухаю українських артистів, які співають англійською, і уявляю собі те саме, але українською. Це набагато прогресивніше.

Фото: Олександра Желєзнова.
Фото: Олександра Желєзнова.

Чим відрізняється The Gitas від «Димної Суміші»?

Мені здається, The Gitas — музика легша до сприйняття, але зіграна складно. В The Gitas більше поп-музики, ніж у «Димній Суміші».

Нещодавно Іван Дорн поїхав у Америку, щоб записати черговий альбом. Що це дає?

Про Ваню хочу сказати, що ми працювали разом над цим альбомом. Музику робили самі, а я йому допомагав із текстами. Щодо Вані, вважаю, що треба було там залишатися, пробивати далі те, що почав.

Лос-Анджелес — це інший світ, який не хоче тебе.

Щоб одному музиканту поїхати з Києва до Лос-Анджелеса, скільки треба мати часу, грошей або знайомих?

Не знаю, як навіть пояснити. Це — інший світ, який не хоче тебе.

Коли ти розповідаєш, я відчуваю, що це крок в прірву. І ти не знаєш, впадеш на щось м’яке або просто розіб’єшся.

Ти правильно розумієш. Треба мати сталеві яйця, щоб витримати цю напругу.

Було складно кожну секунду. Зараз теж. Сюди приїхав, а тут ще складніше. Але розумію, що це мій вибір.

Який момент був найскладнішим за 5 років у Лос-Анджелесі?

Коли приїхав, було багато різних концепцій. Півроку я сумував, думав, що робити. Хотів перевезти всіх пацанів. І продовжувати там грати. Але я відплакав це. І почав просто наполегливо працювати. Було складно кожну секунду. Зараз теж. Сюди приїхав, а тут ще складніше. Але розумію, що це мій вибір.

Фото: Олександра Желєзнова.
Фото: Олександра Желєзнова.

Давай поговоримо про той момент, коли в голові з’явилася думка виступити в Україні.

Це все відбувається дуже спонтанно. Мене не випускали зі Сполучених Штатів до останнього моменту. Ми не репетирували майже 6 років. Приїхали з The Gitas без драмера. Я міг просто приїхати і побачити родину, друзів та й поїхати. Але я — артист.

Я міг просто приїхати і побачити родину, друзів та й поїхати. Але я — артист.

Хто ця людина, яка написала тобі, що цілком реально виступити в Sentrum?

Це був Женя Кібець. Я не пам’ятаю, як це сталося, якщо чесно. Женя сказав, що є такі дати. Я погодився.

Ви писали відкритий лист про те, що «мириться с ситуацией в стране, когда культура на последнем месте, господствует политика зомбирования, социальные эксперименты и легкий тоталитаризм». Ти відчув, що цього більш нема?

Ні, я думав, що це є. І навіть легкий тоталітаризм набуває форми середнього та жорсткого. Не вважаю, що зараз щось змінилося дуже сильно. Трохи стало краще, бо почався точковий процес. Люди почали дивитись не одне на одного, а більше на себе. Тому щось змінюється. Але взагалі ситуація та ж сама. Я не залишаюся тут. Їду.

Фото: Олександра Желєзнова.
Фото: Олександра Желєзнова.

Чи означає, що після цих концертів «Димної Суміші» у гурту з’явиться нове життя?

Не можу відповісти на це питання. Це залежить не від мене, це залежить від людей, які у «Димній Суміші» окрім мене. Якщо хлопці візьмуть на себе відповідальність і не будуть чекати, поки я щось зроблю, тоді щось може відбутися. У нас навіть є матеріал, який ми не випустили ще.

Коли ви з хлопцями знову зустрілися і заграли разом, що відчули?

Я колись зламав собі руку. І лежав місяць, не підіймаючись з ліжка. Потім, коли встав, то не міг ходити. Координація втрачається. Я вчився ходити знову протягом тижня. Тут так само. У нас була одна репетиція за останні 6 років. Ми починаємо знову ходити. Ми досі немовля.