Розмова з режисером фільму «Жива ватра» Остапом Костюком

Напередодні великої прем’єри справжнього шедевра української документалістики «Жива Ватра» Валерія Чачибая поговорила з режисером фільму Остапом Костюком. Спеціальний Приз журі Канадського міжнародного фестивалю документального кіно Hot Docs,  диплом журі Одеського міжнародного кінофестивалю, диплом міжнародного кінофестивалю «Лістапад» (Мінськ), нагорода за операторську роботу на Salem Film Fest (США) — у світі вже встигли відзначити українських кінематографістів. Нам теж час це зробити.

Розкажіть трішки про себе.

Я родом із Коломиї. Вчив історію в університеті у Львові, паралельно вчився у театрі імені Леся Курбаса. Працював актором близько 10 років. Потім почав займатися музичними проектами, які були пов’язані з фолком та його аранжуванням.

Пізніше я працював над проектом «Набутків». Ми робили свій клуб, де все присвячено фолку і такому кипінню, творчому бродінню, ферментації середовища, яке займалось ним. Паралельно почали із оператором Олександром Позняком думати про ідею цього фільму.

Портрет Остапа Костюка. Автор: Надія Антонець.
Портрет Остапа Костюка. Автор: Надія Антонець.

Що таке «Жива Ватра»? У неї надзвичайно красивий зміст.

Власне, «Жива Ватра» — це метафора фільму. Зміст її стосується культури, в першу чергу старої культури, яка зараз вмирає, зникає.

Фільм пов’язаний зі старим ритуалом видобування вогню без сірників та запальничок. Людина підкорила вогонь. Пізніше до неї прийшли тварини — кінь і собака. Це вже момент захисту від хижаків. Таким чином розвинулась ціла людська цивілізація. Вогонь, як метафора та як практична річ, дуже важлива людині.

У Карпатах серед пастухів зберігся  ритуал видобування вогню, не важливо навіть, що вже є сірники. Це є талісманом, коли вони йдуть на 4 місяці у гори пасти овець. Мені у серце впав цей момент.

Чому саме цю традицію обрали для зображення в документальному кіно? 

Це основоположна традиція культури гуцулів, основа господарства в горах. Вона визначала їхній спосіб життя, їхню культуру, відповідно і мистецтво. Можна було б знімати тільки про музику, але насправді в корені музики є мелодії пастухів — найдавніші архаїчні форми.

Зі звуком ви попрацювали неймовірно. Хто робив і скільки часу? У мене просте математичне питання.

Це колективна праця. Мені пощастило працювати із професіоналами, неймовірно талановитими людьми — композитором Аллою Загайкевич, яка добре знається на музичній композиції в кіно, та звукорежисерами Артемом Мостовим і Андрієм Борисенком. Музика стала частиною авторського вислову. Ми синтезували якісь автентичні записи — електронна музика на основі народного звучання.

У фільмі є різні щаблі музики — від народної до лейтмотиву дитячої естрадної пісні, яку маленький хлопчик — наш сучасник — співає, почувши десь по радіо чи на весіллях. Є музика авторська, яку ми вживали як якиїсь емоційний вислів, який заміщує дикторський текст. Ми не вживали дикторського пояснення для фільму. Хотіли, щоб глядач сам робив висновки.

Для мене в фільмі було важливо перевірити, що відбувається з образом гуцула-горянина. Полонина — це стан душі. Вони виходять як у море. Це цілий світ, у якому він знає все.

Снимок экрана 2016-09-29 в 16.33.03
Кадр із фільму «Жива Ватра»

Карпати сильно в себе не пускають. У Вас була унікальна можливість побачити все у деталях, а потім зробити кіно. Як це

 Ми знімали способом спостереження за життям, намагаючись не приносити драматичного конструкту. Думаю, це і є кінематограф — вловити такі живі моменти.

Режисер розмовляє із героями. Ми ділимося історіями одне про одного, відкриваємося. У такий спосіб накопичується наративна історія фільму. Гуцули не дуже люблять бути відкритими та щирими. Це заняло 4 роки. Щирість та відкритість коштує часу.

Це документальне кіно, але воно надзвичайно художнє. Розкажіть, як Вам вдалося досягти такого ефекту?

Дуже часто кінорежисери працюють на телевізійні продукти, тому ми асоціюємо документальне кіно з розжовуванням подій чи явищ. Але це тільки один із видів документального фільму. Я вважаю, що не можна позбавляти життя краси, поезії і змісту. Художнє кіно черпає з життя. Я вірю, що художнє може бути в документальному, бо воно є в нашому житті.

Снимок экрана 2016-09-29 в 16.26.01
Кадр із фільму «Жива Ватра»

Якісь фестивальні історії Ви б хотіли пройти з фільмом «Жива Ватра»? 

Ми пережили несподівано успішний фестивальний прокат — отримали на одному з найбільших світових форумів документального кіно HotDocs в Торонто спеціальну премію жюрі. Фільм був у Рейк’явіку, Чикаго, Карлових Варах, Цюріху. Маємо премію для операторів від American Cinematographer (журнал від Спілки кінематографістів).

21 вересня відбувся перший показ. Ви презентували «Живу Ватру» обмеженому колу людей. Які у Вас враження? 

Це був показ для журналістів. Одна із журналісток обійняла мене після показу. І мені було дуже приємно, бо це був відгук. Режисер має бути чутливим до реальності, якщо він знімає фільми. Це для мене найкращий відгук, коли щось залишається в людині.

Наостанок нагадуємо, що київська прем’єра фільму “Жива Ватра” відбудеться 29 вересня у кінотеатрі «Жовтень». Не проґавте!