Не «Ловцем у житі» єдиним. Чим ще важливий Селінджер?

Автор: Дінара Халілова

Небагато було у світі письменників, чия присутність у літературі стала перманентною. Їм ніхто не зміг і не зможе кинути виклик, бо у свій час у чомусь вони були перші. Чому автора культового роману «Ловець у житі» вважають саме таким, розповіли Ростислав Семків та Богдана Романцова в одній з лекцій Університету Культурного Проекту на Радіо (А). А ми їх уважно послухали і записали головне.

Начебто у цьому суспільстві —  і водночас поза ним

Джером Девід Селінджер народився 1 січня 1919 року у змішаній єврейсько-ірландській родині. Мати-католичка виховувала дітей в дусі методизму, а тато був іудеєм, що можливо і сформувало таку рису характеру Джерома як суперечливість. Батько Сол Селінджер торгував м’ясом з Європи, був досить потужним підприємцем і хотів, щоб син продовжив його справу. Проте майбутнього письменника така перспектива зовсім не приваблювала. У відносинах Селінджера-молодшого зі старшим можна помітити паралель із сімейною історією Франца Кафки.

Селінджера виганяли з кожної школи, до якої він вступав

Джером був напівєвреем, тому ріс у атмосфері притаманного тому часу в Америці легкого антисемітизму: коли прямо нічого поганого не говорять, але дивляться скоса. Євреї мали такі ж права, як і всі інші, проте з ними не бажали одружуватись, не селились в одному кварталі, їх не радо обслуговували у публічних місцях. Вони перебували начебто у цьому суспільстві і водночас поза ним, так само як і Холден Колфілд [головний герой роману «Ловець у житі» — ред.].

Селінджера виганяли з кожної школи, до якої він вступав, але тут вже справа навряд чи була у антисемітизмі. Джером був неуважним на заняттях, не слухав вчителів, схоже, навчання взагалі його не цікавило. Його успішність стрімко падала, він ніяк не міг виконувати шкільні вимоги, помістити себе в тодішні рамки. Щоб не жити разом із батьками, він поїхав у військовий коледж «Веллі-фордж», що в Пенсільванії. Однак армійська муштра виявилась для нього ще більш відштовхуючою, тому Селінджер почав писати, а невдовзі навіть став редактором місцевого журналу.

Джером Селінджер у військовому коледжі / Keyword Suggestions.com
Джером Селінджер у військовому коледжі / Keyword Suggestions.com

Батькова фатальна помилка або Шлях  до письменництва… через скотобійню

Згодом Сол повіз Джерома у Європу, підтримуючи довгу традицію освітніх подорожей, яка була дуже популярна у 20 ст. Навчання не вважалося завершеним, поки студент не побачить здобутки європейської культури. Європа як Святий Грааль для Америки, ще не настільки впевненої у собі, щоб не озиратися на Старий світ.

У Польщі батько вирішує показати сину, як влаштований м’ясний бізнес, і робить фатальну помилку: веде його на скотобійню. Після цього Селінджер ніколи не захоче мати нічого спільного з батьковою справою та назавжди стане вегетаріанцем.

Джером повертається додому, вступає ще в один коледж, але і звідти його виганяють через погану успішність. Тоді хлопець вирішує взагалі не закінчувати жодний навчальний заклад, і це остаточно розсварює його з батьком, до кінця життя вони не розмовляли. Тут паралель з Кафкою розривається: якщо він хоч якось намагався достукатись до батька, то Селінджер повністю відсторонився від свого.

Після відвідування скотобійні  Селінджер ніколи не захоче мати нічого спільного з батьковою справою та назавжди стане вегетаріанцем

Він починає відвідувати курси письменницької майстерності в Колумбійському університеті, де викладає головний редактор Story Віт Барнетт. Під час занять Джером поводився доволі пасивно, але наприкінці курсів написав оповідання «Підлітки», яке Віт опублікував у своєму журналі. Це зробило 21-річного Селінджера відомим, і той починає розповідати всім своїм друзям та знайомим, що стане відомим літератором.

Війна, дружба з Хемінгуеем та дивне одруження

Але починається війна, і у 1942 році Селінджера мобілізовують. Воювати він  пішов з цікавістю, два роки прослужив у піхотному полку, поки не заробив собі серцеву аритмію. Згодом опиняється у контррозвідці, однак війна настільки погано на нього впливає, що у 1945 році Селінджер лягає у шпиталь з нервовим зривом.

Селінджер (зліва) з товаришами під час Другої світової війни / IndieWire.com
Селінджер (зліва) з товаришами під час Другої світової війни / IndieWire.com

Цікаво, що саме у війську він починає товаришувати з людиною, від якої ніхто не міг очікувати зближення з Селінджером – Ернестом Хемінгуеєм. Хемінгуей, цей справжній ідеал маскулінності з його філософією сильного чоловіка, якого робить таким війна; рішучого чоловіка, що знає, куди йому йти і нікуди не піде без зброї, який любить міцну випивку, гарних жінок і великі компанії. І Селінджер – худий, нікому особливо не цікавий, почасти самотній ескапіст зі своєрідною філософією. Але, як не дивно,  письменники дружили і листувалися впродовж довгих років.

У 1945 році Джером починає працювати у розвідці, арештовує функціонерку націонал-соціалістичної партії Сильвію Вельтер, однак, замість того, щоб її судити, він в неї закохується

Скоріш за все, Селінджеру було дуже важливо почути добрий відгук Гемінгвєя про те, що він писав, в той час як Ернест певною мірою навіть захоплювався Джеромом, і, можливо, бачив у його творчості  доповнення та протиставлення до своєї. Селінджер чимось нагадував йому молодих та нервових європейських письменників, таких як Джеймс Джойс, Франц Кафка та Марсель Пруст.

У 1945 році Джером починає працювати у розвідці, арештовує функціонерку націонал-соціалістичної партії Сильвію Вельтер, однак замість того, щоб її судити, він в неї закохується. Їх шлюб тривав лише рік, оскільки Сильвія ненавиділа євреїв і була фашисткою, а Джером ненавидів фашистів та був євреем.

Ще до закінчення війни він повертається додому і друкується у журналі New Yorker, який мав репутацію поважного, інтелектуального часопису. Тоді ж Селінджер почав писати свою відому збірку «9 оповідань».

У творі  «Добре ловиться рибка-бананка» розповідалось про єврейсько-ірландську родину Глассів, до історії якої він часто повертається пізніше. Тут очевидна ще одна паралель з його родиною, але у вигаданій сім’ї відносини набагато тепліше, ніж у реальних Селінджерів.

Джером з першою дружиною Сільвією Вельтер / blogger.com
Джером з першою дружиною Сільвією Вельтер / blogger.com

Найзнаменитіша книга, нонконформізм та 14-річне мовчання

У 1951 році виходить його роман «Ловець у житі», який стрімко робить Селінджера дуже популярним. Проте деякий час твір забороняли через депресивність в декількох країнах, особливо активно в США (на рівні місцевої влади). Адже після війни від американців вимагалось згуртування сил, щоб відновлювати країну і робити це більш-менш радісно, принаймні без ескапістського ниття, нонконформізму та непогодження з існуючими тоді авторитетами, яке пропонував Селінджер у свої книжці.

Цікаво, що в деяких штатах ця заборона і досі діє. Але, якоюсь мірою, вона навпаки сприяла створенню культу Селінджера, тим більше, що писав він небагато, був не особливо бажаним письменником для своєї держави і «замовк» на 14 років після виходу роману.

Персонажа Холдена Колфілда можна визначити одним словом, яке в 50-і роки 20 століття починає звучати все частіше  – нонконформізм

Тим, хто читав «Ловця у житі», добре знайоме відчуття самоототожнення з головним героєм. Селінджер максимально докладно зобразив психологію та внутрішній світ підлітка, створив образ, на який в майбутньому рівнявся не один автор. Вперше в тогочасній літературі хтось так чесно описав світосприйняття людини у перехідному, люмінарному стані, коли герой ще не дорослий, але його вже турбують зовсім не дитячі, і навіть не підліткові речі.

Проте Холдену нема в кого вчитись, він не довіряє досвіду старших – авторитет батьків руйнується, бо руйнується і той старий світ, в якому вони росли. Селінджер наголошує на тому, що зв’язки між поколіннями перервані, тому вся структура передачі знань перебуває під загрозою.

У романі школярі особливо цінують використання героями сленгу. Селінджер зробив дуже розумну річ – дозволив підліткам у творі спілкуватися саме тою мовою, якою вони дійсно спілкувались в той час і думати про те, про що вони дійсно думали. До того ж, він увів у роман сексуальність, про яку тоді було соромно  говорити публічно, тим паче у підлітковому контексті.

Час, коли починає писати Селінджер, – дуже суперечливий і складний. Час великого переляку, коли людство усвідомлює, що тепер може з легкістю самознищитись. Саме тоді вийшов есей Орвелла «Ти і ядерна бомба», в якому він змальовує дуже невтішні перспективи для людства. Після війни гуманістичні ідеали Хемінгуея ставляться під сумнів.

І все це поєднується з тенденцією глобального оптимізму, коли починають писати такі фантасти як Айзек Азімов та Рей Бредбері. Але навіть при тому, що Бредбері теж пише антиутопію (451° по Фаренгейту), все одно вона має більш оптимістичний фінал, ніж інші зразки цього жанру.

Після Селінджера було багато гучних імен у протестній літературі, але «Ловець у житі» не втрачав своєї популярності ще дуже довго.

Власне, самого Холдена Колфілда можна визначити одним словом, яке в 50-і роки 20 століття починає звучати все частіше –  нонконформізм, тобто неприйняття загальної системи цінностей. Але чи можна самого Селінджера назвати нонконформістом?

Селінджер з другою дружиною Клер Дуглас / Le Point
Селінджер з другою дружиною Клер Дуглас / Le Point

Той, хто поставив крапку на підлітковості американської літератури

Під час роботи над романом Селінджер написав невеличке оповідання «Океан, повний куль для боулінгу». Він відправив текст у декілька редакцій, але публікувати його ніхто не захотів, тому Джером залишив оповідання собі. Зараз воно зберігається в спеціальному залі Прінстонської бібліотеки, де його можна прочитати, але тільки під суворим наглядом бібліотекаря (щоб читач не фотографував книжку і не переписував нічого звідти). Кажуть, що там написано про смерть малого брата Колфілда, що, можливо, і є розгадкою саме такого сюжетного рішення у романі.

Якраз у потребі розшифровки смислів і полягає висока цінність творчості Селінджера. Він не говорить прямо, не повчає і не засуджує, а дає читачу своєрідний зародок, щоб сама рослина, саме дерево проросло всередині нього.

Кожне з «9 оповідань» Селінджера  могло б розвинутись в окремий роман, всі вони є окремими епізодами сюжетів, які ніколи не були ним написані чи опубліковані. Це такі собі штрихи, які окреслюють болючі проблеми епохи.

В оповіданні «У човні»  йде мова про процес налагодження взаєморозуміння між дорослим і дитиною, між матір’ю і сином. Тут відбувається те, чого не відбулось у романі, – власне порозуміння поколінь. Проте, незважаючи на видиму оптимістичність оповідання, Селінджер наголошує, що в дитинстві таке порозуміння ще можливе, якщо дорослі будуть намагатися зрозуміти дитину. Але коли цей момент пропустити, то вже з підлітком домовитись буде значно складніше, а самому підлітку буде в нашому світі значно важче.

Кожне з «9 оповідань» Селінджера  могло б розвинутись в окремий роман

Можливо, ця оповідь – оптимістичне бачення наступного покоління, покоління Холдена Колфілда, яке розуміє, що з дітьми треба розмовляти і слухати їх. Або покоління бітників, які не змогли порозумітись з американським суспільством, тому вирішили відокремитись від нього, відійти в  опозицію, тим самим змінивши культурний ландшафт Америки. Вони відкидають потребу конкуренції, кар’єрного зросту, систему «будинок-сім’я-робота», відмежовуються від такої перспективи і шукають щось принципово інше.

Ми маємо справу з «теорією айсбергу», яку просував Хемінгуей. Суть її в тому, що сказане повинно бути невеличким острівцем, а весь сенс тексту – ховатись десь у глибині. Тому читати Селінджера – справа дуже цікава і  вдячна, бо він  дає можливість вибудовувати власні смисли.

Джером Селінджер (справа), 1989 / npr.org
Джером Селінджер (справа), 1989 / npr.org

Джером Селінджер –  більше, ніж просто творець одного роману, але якраз «Ловець у житі» – найсильніший бік його творчості. В той час, коли американська література позбавляється свого комплексу неповноцінності, він   ставить крапку на її підлітковості, проводить межу її дорослішання.

З 1965 року Джером перестав друкуватися, вів відлюдькуватий спосіб життя, не давав інтерв’ю і писав тільки для себе. Втомившись від популярності, він відгородився від людей високою огорожею свого особняка та захопленням східними релігіями. Він помер у 2010 році природною смертю.

***

Ростислав Семків — український літературознавець, критик, перекладач, директор видавництва «Смолоскип», лектор «Центру літературної освіти» та Культурного Проекту.

Богдана Романцова — магістр літературознавства (Національний Університет «Києво-Могилянська Академія»), спеціалізація – американська і німецька літератури, лектор Культурного проекту.